Тимур Плющ: "Робимо вибір у житті – несемо відповідальність"

"24 лютого я, напевно, трохи видихнув — хоч якось ситуація прояснилася. Знаєте, як кажуть? Краще жахливий кінець, ніж жах без кінця, — розповідає Тимур Плющ із 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.

У той час його підрозділ був біля Катеринівки на Луганщині, що поблизу окупованого Первомайська. — У нас ситуація загострилася раніше: з 17 лютого почалися перші масовані обстріли по всій лінії зіткнення. Я говорив і з хлопцями, і з командирами — ніхто не вірив у повномасштабне вторгнення. Ну, але всі розуміли — щось готується. У ніч з 22 на 23 лютого вперше обстріляли "Градами" наші позиції, а з 23 на 24 — навпаки: ніч була тихішою, ніж попередня. А вранці відкриваю новини й бачу, що, власне, почалося".

За півтора місяця повномасштабного вторгнення Тимур із побратимами опинився "десь між Бахмутом і Попасною", де і травмувався в бою. 11 квітня частина підрозділу потрапила під обстріл російських військ, Тимур не втримався на броні, упав і розсік стегно.

Далі — два з половиною місяці лікування й реабілітації у Дніпрі й Вінниці. Виписали Тимура 24 червня, проте лікарі не хотіли повертати його на фронт. "Під час обстеження знайшли багато й різного, всі казали, що я обмежено придатний, тож мусив проявити наполегливість, щоб повернутися на передову", — розповідає Тимур.

Після поранення, як висловлюється чоловік, "на самому фронті" ще не був. Деякий час підрозділ стояв на другій лінії оборони біля Бахмута, зараз — у зоні відведення: доукомплектовується, отримує нову техніку, бійці перепочивають. "Чекаємо нового призначення поближче", — каже Тимур.

Тимур у Збройних Силах за контрактом з жовтня 2019-го. "Це був мій незакритий гештальт з 2014 року, — пояснює. — Я був на Майдані, навіть пройшов комісію, але тоді мені пояснили: якщо піду у військо, то "згорить" універ, мене відрахують. Тож відклав через навчання". До армії Тимур закінчив факультет економічних наук у Могилянці й рік жив у Румунії за програмою Еразмус. Коли повернувся, пішов у ЗСУ. Зараз він старший солдат, навідник-оператор бойової машини піхоти, відповідає за справність її озброєння.

Коли запитую, чому вирішив повернутися на передову попри висновок лікарів, чоловік каже: "Для мене це природно. Передовсім я кадровий військовий. Це моя відповідальність порівняно з тими людьми, яких мобілізували, — вони фактично не мали вибору. Якщо ж ми робимо певний вибір у цьому житті, то маємо нести відповідальність за його наслідки".